Дистанційне навчання в Україні - що кажуть батьки про навчання на карантині

Фото: Getty images

Постноворічний локдаун, який триватиме в Україні з 8 по 24 січня, знову змусив школярів і їх батьків згадати всі «принади» дистанційного формату навчання. Справа в тому, що дитячі садки Кабмін не зважився відправити на карантин, а ось школи — запросто. Деякі директори вийшли з ситуації не особливо заморочуючись, просто продовживши зимові канікули, але так вчинили далеко не всі. Чи змінилася якість дистанційного навчання в Україні у порівнянні з освітнім Армагеддоном навесні, і чи вдалося педагогам провести роботу над власними помилками, розбирався «Апостроф».

Старі проблеми нового локдауна

Якщо проаналізувати відгуки батьків в соцмережах і на шкільних форумах, то можна побачити, що в порівнянні з весняним локдауном, коли дистанційка налаштовувалася практично наосліп, певні поліпшення все ж є. Принаймні Zoom (платформа для відеоконференцій) навчилися користуватися більшість педагогів.

Більш того, допомога вчителям, школярам та їхнім батькам прийшла звідки не чекали: від Міносвіти. МОН запустило проект «Всеукраїнська школа онлайн». Це ресурс, де зібрані уроки по 18 основних предметів, які проходять учні 5-11 класів. Тут є навчальні відео, конспекти, тести. Загалом все, що може знадобитися школяреві.

Втім, онлайн-ресурс, звичайно, добре, але пояснювати школярам матеріал і відповідати на їхні запитання — завдання педагогів. Тому ще в грудні, коли Кабмін ухвалив постанову про посилення карантину, вже було зрозуміло, що дистанційці — бути!

І в перші ж дні онлайн-навчання по-українськи старі проблеми повернулися.

По-перше, багато учнів і педагогів досі не розібралися, як налаштовувати і підключатися до відеоконференцій.

«У перший день дистанційки ніяких уроків у нас не було, — скаржиться «Апострофу» мешканка Києва Ірина. — Учитель просто не змогла підключитися до Zoom. На другий день, начебто розібралася, але знову плутанина: учитель онлайн, а половина класу то не може підключитися, то вилітає з’єднання… Це не уроки, а не зрозумій що. Одна показуха».

«Перше, що треба було зробити — це навчити вчителя працювати з Zoom, — пише в соцмережах користувач Тетяна Павленко. — Щоб вони вміли нормально включати презентації, вимикати і вмикати звук у учасників конференції, розуміли хто заважає, вміли користуватися чатом тощо. Бо балаган, а не уроки».

І якщо учні середньої та старшої школи ще здатні розібратися в технічних особливостях підключення до відеоконференцій, то молодшим школярам необхідна постійна допомога батьків, що змушує їх розриватися між роботою і дитиною. Очевидно, з цієї причини мер Києва Віталій Кличко звернувся до уряду з проханням дозволити молодшим класам відвідувати школу.

Але навіть якщо освоїти Zoomоведення на 12 балів, немає ніяких гарантій, що урок відбудеться. Адже проблема з поширенням інтернету у віддалені населені пункти України досі залишається актуальною.

Так, за даними Мінцифри, понад 17 тисяч населених пунктів України не мають взагалі оптичних мереж для доступу до інтернету, а 65% сіл країни не покриті якісним високошвидкісним інтернетом.

«5,75 мільйонів громадян не мають можливості підключитися до якісного фіксованого інтернету. Більше 4 мільйонів українців живуть в селах, де немає якісного фіксованого інтернету», — зазначали в Мінцифри.

Більш того, 16 тисяч навчальних закладів країни не підключені до оптоволоконних мереж. Природно, при такому положенні справ говорити хоч про якесь дистанційне навчання не є можливим.

Втім, навіть стовідсоткове поширення інтернету по країні не вирішило б проблему. Адже мало мати тільки доступ до мережі, потрібно ще забезпечити дітей гаджетами, за допомогою яких, вони могли б вести комунікацію з педагогами. Якщо в сім’ї одна дитина, то покупкою ноутбука або планшета для навчання ще можна вирішити завдання, але що робити, якщо в сім’ї 2-3 школяра і у всіх уроки в один і той же час?

Дистанційне навчання в Україні - що кажуть батьки про навчання на карантині

Фото: Getty images

«Як розділити один ноутбук на чотирьох дітей одночасно? — скаржиться в соцмережах користувач Юлія Туржанська. — Кожному потрібно організувати тихе місце для навчання, так як діти сидять з включеними мікрофонами, а відповідати необхідно на питання вчителів в онлайні. Мабуть у тих, хто розробляв програму «дистанційного навчання», по одній дитині».

Конфлікт законів

До вже відомих проблем, додалися і нові труднощі. Так, з 1 січня вступив в силу новий санітарний регламент для установ загальної середньої освіти. За цим документом, наприклад, першокласники повинні безперервно користуватися технічними засобами навчання (комп’ютери, планшети, телефони) не більше 10 хвилин. Учні 2-4 класів не більше 15 хвилин, а учні 5-7 класів не більше 20 хвилин. Але урок у тих же першокласників, відповідно до закону «Про повну загальну середню освіту», повинен тривати 35 хвилин, а в учнів 2-4 класів — 40 хвилин. Тобто урок повинен бути тривалішим, ніж онлайн-сесія за комп’ютером.

У МОН пропонують розділити урок на дві частини: онлайн і офлайн. Частину уроку (в той час, який дозволено провести за комп’ютером), учитель повинен пояснювати матеріал онлайн, а залишок часу школярі працюватимуть самостійно.

За фактом таке нововведення призвело до ще більшої плутанини.

«Тільки налаштування сесії — поки всі зберуться, заспокояться, перепідключаться — займає хвилин 10-15. Що за решту 5-10 хвилин учитель може встигнути пояснити дітям? Це якийсь фарс. Я в повному шоці від такої дистанційки», — каже «Апострофу» мама столичного шестикласника Анна.

Але варто зазначити, що деякі школи вирішили особливо не морочитися з дистанційкою і просто перечікують карантинну бурю. Десь просто залишають завдання на сайтах шкіл, десь відправляють завдання в месенджери, а десь продовжили канікули на час локдауна.

Фактів менше — знань більше

Втім, простим самоусуненням від дистанційного навчання, проблему не вирішити. При такому положенні справ виникає цілком закономірне питання: а що ж буде з якістю знань українських школярів? Адже цілком імовірно, що до того моменту, як пандемія коронавірусу перестане бути загрозою, Україна переживе ще не один жорсткий локдаун, а значить, дистанційка це надовго.

На думку експерта напрямку «Освіта» Українського інституту майбутнього Миколи Скиби, українські школярі на дистанційці справді не засвоять частину матеріалу, передбаченого навчальними програмами.

«Якщо оцінювати якість освіти з точки зору того, що називається «засвоєнням програми» або успішністю за програмою, то дистанційний формат освіти вимагає іншого темпу: менших порцій занять, меншої кількості домашніх завдань. Тобто обсяг знань зменшується. Такий формат не дасть можливості засвоїти великий обсяг фактів, передбачених програмою», — говорить «Апострофу» Скиба.

Дистанційне навчання в Україні - що кажуть батьки про навчання на карантині

Фото: Getty images

Однак якість освіти не вимірюється кількістю формул, фактів і дат, які залишаються в пам’яті школярів.

«Який сенс в такій кількості матеріалу, якщо він все одно забувається? Чому забувається? Тому що ця інформація не використовується. А не використовується тому, що відірвана від практичних потреб. Тому потрібно переглядати програму. Але це в довгостроковій перспективі. А до кінця навчального року можна спробувати ввести інші критерії оцінювання: оцінювати нові навички, які раніше не були закладені в програму, як очікувані результати. Наприклад, навичка вирішувати проблеми. Навіть в списку топ-10 Світового Економічного Форуму ця навичка стоїть на високих позиціях, — запевняє Скиба. — Або навик креативності, побудови власної освітньої стратегії, яка не залежить від якоїсь інституції. Зазвичай, питання освітньої стратегії завжди вирішувалося МОН, школами, університетами. Але ці інституції не встигають, і тільки конкретна людина по відношенню до себе може оцінити, що вона повинна змінити в собі, щоб встигати за світом, який так швидко змінюється. Це навик №1. Так, це складно, так це виходить за рамки шаблонів, але це наближає нас до реальності».

Ці процеси, на думку експертів, повинні проходити паралельно з вливанням бюджетних коштів в систему освіти, хоча б для того, щоб забезпечити дітей гаджетами. Але тільки грошей для якісної освіти недостатньо.

«Той, хто хоче вчитися і здобувати знання, а таких 20-25%, той і в умовах дистанційного навчання ці знання буде отримувати, — підкреслив «Апострофу» екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. — А хто ходить до школи тільки тому, що це потрібно і тому, що є закон, де записано, що якщо учень 10 днів не був у школі, то батьків можуть притягнути до відповідальності, то навіть якщо вчитель буде стояти біля ліжка і викладати, то це не означає, що така дитина стане отримувати знання».

Звичайно, ми можемо мріяти про ідеальні умови організації дистанційної освіти, але якщо подивитися реально, то таких умов немає, і найближчим часом не буде.

Джерело