Палац Путіна - чому Кремлю не потрібно боятися протестів в Росії

Дмитро Орєшкін Фото: Апостроф

19 січня Фонд боротьби з корупцією російського опозиціонера Олексія Навального опублікував розслідування про «палац Путіна» біля Геленджика, на березі Чорного моря. За їх словами, комплекс будівель займає площу 39 королівств Монако, має театр, ігрові автомати і склад… бруду. Коштує все це багатство близько 100 млрд рублів ($ 1,36 млрд), говорять розслідувачі. Про те, чому поки керівництво Росії не «зжере» всі фінансові ресурси в країні, ситуація не зміниться, спеціально для «Апострофа» розповів російський політолог Дмитро Орєшкін.

— Як вам розслідування Фонду боротьби з корупцією?

— Інтер’єр «Просковейкі» (місце, де розташована дача Путіна, — «Апостроф»), звичайно, — зухвало розкішний — така, султанська розкіш. Ну, що робити? У людини трохи «дах» поїхав — буває таке в нашому житті.

Представники великого бізнесу скидали гроші на щось державно важливе — могли навіть знати, на що. Це не називається «крадемо», це називається «своє беремо»: вони ж вважають, що Росія — їх власність. Значить, є можливість побудувати свій «Зимовий палац».

Це все було відомо ще років 5 назад. Ще до Навального один з будівельників — його, грубо кажучи, кинули, чи не доплатили серйозні гроші — іммігрував і в образі під своїм прізвищем виклав деякі дані. Навальний просто зібрав всю інформацію, щось додав. Тому не сказав би, що мене це прямо з ніг збивало.

— Чи можна припустити, що інформацію злив не будівельник з власної волі, а за вказівкою когось із вище — в наслідок «боротьби веж Кремля»?

— Згаданий будівельник, напевно, був пов’язаний з якимись державними силами, якщо його допустили до такого секретного будівництва державної ваги. Зазвичай за такі справи без «даху» не беруться, і раз його витурили з цього проекту, значить «дах» «полетів».

Можна називати це «боротьбою веж Кремля», але мені це здається вторинним. У Росії постійно йде боротьба між силовими і фінансовими угрупованнями. У кожної фінансової групи має бути своє адміністративно-силове прикриття. Представникам великого бізнесу, яких у нас всього півтора десятка в країні, кажуть: вам треба вкласти гроші в так званий «басейн» — альтернативний бюджет, непідзвітний Держдумі, звідки гроші йдуть на так звані «важливі державні завдання», наприклад, підтримку Донбасу. Країна у нас багата і її «власники» можуть собі дозволити такі маленькі іграшки, як «Просковейка».

— У нас теж була така людина, Віктор Федорович Янукович…

— Моєму великодержавному імперському мисленню так і підмиває сказати: ну куди вашому «Межигір’я» проти нашої «Просковейкі»?! І більшість моїх співвітчизників так думає — це ж символ державної міці, у государя повинні бути палати. «Україна через золотого батона не тямила себе, а ми собі можемо дозволити». Поки таке мислення живе в голові моїх співвітчизників, будуть такі будинки.

— Така розкіш — це ознака деградації влади. І Янукович закінчив через таку деградації досить погано. Чи можна припустити, що так само погано закінчить і Володимир Володимирович?

— Все залежить від характерного часу процесу, як кажуть фізики. Зрозуміло, що роздратування від таких божевільних витрат у людей, у яких не вистачає на їжу, зростає до божевільного ступеню. І Навальний тисне на цю болючу точку наполегливо і послідовно.

Але тут є дві проблеми. Перша — для того, щоб красти, вони будують таку модель влади, яка душить конкуренцію. Логіка проста — для того, щоб отримувати гроші на «Просковейку», бізнесменів треба тримати в кулаці. Для цього їх має бути небагато і вони повинні розуміти, що їх добробут залежить від хороших зв’язків нагорі. Монополізація і бюрократизація — це фундаментальна проблема, а вторинним наслідком є корупція, яка як клей склеює систему путінської вертикалі.

Повертаючись до вашого запитання — як довго? Поки все не зжеруть, поки їм буде чим платити силовикам — цей режим може відчувати себе спокійно.

Палац Путіна - чому Кремлю не потрібно боятися протестів в Росії

Російський ОМОН Фото: Getty images

Людям подобається образ вертикалі влади, але не подобається корупція, яка її супроводжує. Тому говорять «от був товариш Сталін, при ньому не було корупції». Це, звичайно, глибока помилка, тому що товариш Сталін будував собі особисту гілку метро від Кремля до ближньої дачі. Це дорожче коштувало, ніж палац «Просковейка».

Буквально вчора прочитав, що Навальний нібито пов’язаний з Дмитром Рогозіним (глава Роскосмосу, — «Апостроф») і відповідно з якоїсь «вежею Кремля». Ще з «нульових» років вони організовували національні рухи. Може, Навальний — представник вежі Кремля? В Україні зараз говорять про те, що в Росії активно розгортається операція «Наступник»…

— Треба насамперед розуміти, що Навальний — політик. Він вступає в альянси з тими, хто йому здається попутником. У нього був альянс з партією «Яблуко» — її теж звинувачували в тому, що це — проект Кремля, і в деякому сенсі так воно і є. Тому що якщо ти живеш Росії, ти змушений враховувати деякі політико-кліматичні умови, в яких ти живеш. Умовно кажучи, якщо на вулиці — мороз, треба одягнути шапку. Щоб тобі дали брати участь у виборах, не посадили, треба домовлятися з Кремлем або з однією з його «веж».

Навальний починав як націоналіст, як борець з засиллям людей з Кавказу. І Рогозін цим займався. З тих пір Навальний сильно змінився — він перейшов на боротьбу з корупцією. Він еволюціонує, він же розумна людина. Але він був і залишається популістом — він просто змінював форми популізму.

При цьому, звичайно, він взаємодіє з владою. Якась частина влади його використовує, він використовує іншу частину влади. Звичайно, у нього є контакти з деякими представниками деяких «веж» Кремля.

Тепер, коли після спроби отруєння він вчепився безпосередньо у Володимира Путіна, він став зрозумілим опозиціонером. Він став токсичним для будь-якого російського політика. Хочеш зберігати нормальні відносини з Кремлем — не спілкуйся з Навальним, навіть за кулісами. Закулісні домовленості будуть сприйматися як зрада особисто Путіна. Тому зараз сприймати Навального як проект Кремля, мені здається, вже не актуально. Раніше він грав з Кремлем і Кремль з ним грав.

Навальний — дуже яскравий, талановитий, з моєї точки зору — небезпечний політик. Політика — це його життя. Він викликає повагу, але захвату перед ним я не відчуваю. Я розумію, що на місці президента, якщо він колись там буде, Навальний навряд чи буде вести себе краще, ніж Володимир Путін. Авторитарний, жорсткий, цілеспрямований, відчайдушний, сміливий — все це є. Але проти таких людей обов’язково повинні бути системи стримувань і противаг, а він їх не любить, так само як і Путін не любить.

Якщо він стане президентом, перше що йому доведеться зробити — це домовлятися з силовиками. Якщо він не домовиться з ФСБ, вона на два тижні відвернеться вбік, приїдуть симпатичні бородаті хлопці з Кавказу організовують якийсь теракт в метро, а через два тижні — ще один теракт. А через три тижні Навальний піде в ФСБ і скаже — хлопці, ви нам потрібні. А ті у відповідь — а ти зроби нам то і то…

Палац Путіна - чому Кремлю не потрібно боятися протестів в Росії

Олексій Навальний Фото: Getty images

Не треба плекати ілюзій. У нас культура політична — бінарна: або чорне, або біле. Або ти за Сталіна, чи ти за Гітлера. Або ти — патріот, або ти служиш Заходу. Або ти — Путін, або ти — Навальний. Навальний зумів цю бінарну матрицю так використовувати, що став вже єдиною альтернативою Путіну. І оскільки в Путіні будуть розчаровуватися, Навальний буде набирати очки. При цьому, я зовсім не впевнений, що він на місці Путіна вів би себе значно краще.

— Прочитав таку думку, що реальна опозиція в Росії — це регіональні еліти, а Навальний не дає їм розкритися. Чи згодні?

— Регіональні еліти були серйозною проблемою за часів демократичної Росії Бориса Єльцина. Коли Путін прийшов до влади, він регіональні еліти повільно, послідовно протягом 20 років крок за кроком нищив і послаблював. І зараз ці регіональні еліти найсильнішим чином залежать від Кремля.

Так що, відповідаючи на ваше запитання, регіональні еліти — зубасті, але вони на жорсткому повідку. І нашийник у них — суворий, з шипами. Того ж товариша Кадирова, який послідовно бореться за позиції начальника всього Кавказу, стримує силова вертикаль і та ж ФСБ, яка сильно його недолюблює. На цьому і стоїть система стримувань і противаг цієї самої чудової вертикалі.

— Процитую товариша Пєскова, чиї слова повеселили всю редакцію: «Взагалі в цілому абсолютно не потрібно якимось чином асоціювати президента з порушенням законів Російської Федерації». Хотів би, щоб ви це прокоментували.

— Ну да, це шкідливо. Не можна, не можна це асоціювати. А що, це вас дивує? Є закони, написані на папері, параграфи. І є реальне практичне життя. Наші норми працюють тільки тоді, коли вони працюють на користь класової номенклатури і її керівника.

Путін зміцнює віру людей в те, що «закон — як дишло, куди поверни, туди й вийшло» і «батогом обуха не переб’єш». Але силовики поки їм задоволені, тому що він забезпечує їм ситне харчування і високий політичний статус. Точно так, як і в країні під назвою Білорусь.

Зрозуміло, що це тупиковий, застійний шлях, що економіка в таких умовах знову перетворюється в радянську і знову деградує. А ми знову повертаємося в досить міцний броньований «совок», який досить довго простоїть. Я б не став з цього приводу радіти, що народ зараз вийде на вулиці і змете цей гнилий режим. Тому що силовики розженуть народ, якщо треба — розстріляють пару десятків, може пару сотень — для них це не проблема. Це «їх» країна, це «їх» власність. А люди? Як сказав Сергій Іванов, коли був міністром оборони, «люди — це наша друга нафта». Люди — це ресурс. А щоб їх всерйоз сприймали як громадян, як персонажів, що голосують — цього немає, звичайно.

Хоча ситуація краща, ніж в Радянському Союзі. Є така віддушина як голосування, і якщо народу сильно не сподобається, він може проголосувати проти. Але Путін підтримує цей баланс. Він розповідає людям переможні казки. Людям подобається, що відтіснили Крим. А те, що за це треба платити — це у них в голові не вкладається. Я вже не кажу про міжнародні домовленості — наше народонаселення в труні їх бачило. А те що санкції, міжнародна ізоляція і токсичний образ російського керівництва — це їх не бентежить. Кремлю за залізною завісою навіть комфортніше керувати цією країною.

Джерело