Питна вода в Україні - чому Зеленський раптом згадав про це

Володимир Зеленський Фото: Апостроф / Олександр Гончаров

В Україні буде проведено фундаментальний аудит якості питної води. Про це заявив президент Володимир Зеленський під час роботи форуму «Україна 30. Екологія», пообіцявши назвати компанії, які стоять за забрудненнями води. І правда, розуміти, яку воду п’ють українці, дійсно важливо в контексті здоров’я нації. Що може показати президентський аудит, і найголовніше, як влада використає його результати — з’ясовував «Апостроф».

Імпортна вода

Проблема забруднення українських річок вже довгі роки носить хронічний характер. За даними Держекоінспекції, вже до 2050 року країні загрожує дефіцит питної води. Вся справа в тому, що кількість опадів з року в рік скорочується (саме опади — основне джерело поповнення українських річок), а обсяги скидання небезпечних речовин в воду збільшуються.

«Концентрація токсичних з’єднань в українських річках в 30-40 разів перевищує гранично допустимі норми. Через це, за прогнозами Інституту водних проблем і меліорації, вже до 2050 року Україні доведеться імпортувати питну воду», — зазначають в Держекоінспекції.

Імпортувати питну воду! Звучить як утопічний прогноз з страшного роману. Проте це реальність, з якою вже в найближчому майбутньому може зіткнутися Україна.

Які саме річки і чим забруднюються, «Апострофу» розповіла начальник відділу інформації про стан забруднення природного середовища Центральної геофізичної обсерваторії Іраїда Колесник.

«По Західному Бугу в районі міст Буськ і Кам’янка-Бузька завжди спостерігався високий рівень забруднення. Там низький рівень кисню через скидання азотних і фосфорних сполук. Річка Полтва в районі Львова — там хронічне забруднення: високі концентрації азотистих сполук, амонійного азоту, нітритного азоту, низький кисень. Неблагополучна ділянка річки Південний Буг в районі Хмельницького. Там також спостерігаються високі концентрації амонійного азоту, нітритного азоту і низький вміст кисню, — пояснює Колесник. — На Сході України на каскаді Дніпровських водосховищ: Київське, Канівське, Каховське, Дніпровське, в районі великих міст спостерігаються високі концентрації важких металів, особливо хрому, марганцю. Проблемні і річки Приазов’я: Кальчик, Кальміус. Тут спостерігається високий вміст сульфатів, азоту, сполук марганцю».

Головні забруднювачі річок України — комунальники, промисловці і аграрії.

«Це скиди в воду недостатньо очищених стічних вод комунальних підприємств: погано працюють очисні споруди і скиди впливають на якість води. Також це скиди з ливнівок і промислових підприємств. У районах концентрації сільськогосподарських підприємств це скиди цих підприємств і тваринницьких ферм, наприклад, аміак і нітратні сполуки», — додає Іраїда Колесник.

Але якщо рівень забруднення вод промисловцями і комунальниками ще можна якось адекватно виміряти і накласти санкції, то з аграріями й зовсім біда: хімікати змиваються з полів у річки, і однієї труби, як на заводі, просто не існує.

На тлі такої невтішної картини ініціатива президента з моніторингу якості води, на перший погляд, виглядає актуальною. Адже для того, щоб вирішити проблему, спершу потрібно зрозуміти її масштаби. Логіка в цьому є.

«Нам потрібно розуміти повну картину, щоб шукати шляхи вирішення проблеми, — пояснює «Апострофу» екс-глава Держекоінспекції Єгор Фірсов. — Забруднена вода може передавати безліч захворювань. Потрібно зрозуміти, де вода в рамках норми, а де потрібно забороняти її споживати».

Одноразова акція

Але в тому то й справа, що президентський аудит, на думку експертів, не дасть повної інформації.

«Є необхідність в постійному моніторингу якості води, щоб розуміти динаміку забруднення води і вживати оперативних заходів. Тобто, моніторинг повинен бути системним і регулярним, — пояснює «Апострофу» експерт Центру екологічних ініціатив «Екодім» Михайло Амосов. — Одноразова акція, яка дасть інформацію про стан води на конкретний момент часу, нічим не допоможе. Це буде як цікавий факт, та й все».

Правда, системний моніторинг забруднення води в Україні вже веде Держагентство водних ресурсів. Згідно з інтерактивною картою Держагентства, найбільш критична ситуація з забрудненням води спостерігається на південному сході країни.

«Але справа в тому, що ведеться моніторинг лише великих річок, з яких споживають воду міста. А ось в сільській місцевості велика проблема — люди не знають, яку воду вони п’ють», — додає Михайло Амосов.

Втім, незважаючи на популістський характер ініціативи, немає жодних сумнівів, що президенту покладуть на стіл водний аудит, адже гарант сказав — гарант зробив. І у тому, що цей аудит не покаже нічого хорошого (хімікати, важкі метали), також немає сумнівів.

А що далі? Невже влада і без аудиту не знає головних забруднювачів українських вод? Очевидно, що знає, адже за даними Держекоінспекції, в минулому році було складено 3777 адмінпротоколів в сфері водних ресурсів на загальну суму збитків на 188 мільйонів гривень. І що? Річки України стали чистішими?

Ймовірно для того, щоб дійсно не дійти до імпорту питної води до 2050 року, необхідно вживати практичних заходів. І вживати вже зараз, не чекаючи аудиту. Про які ж заходи мова?

Штрафи та європейська практика

Що стосується забруднень вод комунальниками, то тут необхідна термінова модернізація очисних споруд. А модернізація — це гроші.

«Компанії, які забруднюють — переважно водоканали. Їм потрібна термінова модернізація очисних споруд, а це масштабна робота, на яку знадобиться 30-40 млрд євро», — зазначає Єгор Фірсов.

Але хто захоче вкладати такі гроші? Відповідно, щоб комунальники мали стимули до модернізації, необхідна серйозна відповідальність за забруднення вод.

«Потрібно підвищувати санкції. Штрафи за забруднення вод зараз смішні — 85 гривень. У забруднювачів немає стимулу до модернізації», — додає Фірсов.

Але якими б драконівськими не були штрафи, якщо з екоінспектором завжди залишається можливість «вирішити», то ніякі штрафи не спрацюють. І тому, на думку експертів, необхідно змінювати законодавство, наприклад, ухваливши законопроект № 3091 «Про державний екологічний контроль».

«Законопроект передбачає фундаментальну реформу системи екологічного контролю в Україні, адже всі знають, як зараз погані справи в Держекоінспекції та наскільки вона корумпована», — запевняє Михайло Амосов.

Що стосується забруднень вод аграріями, то тут необхідно рухатися у фарватері європейських реформ. Адже проблема забруднення водойм підприємствами агросектора не унікальна для України. Близько 30 років тому з цією дилемою гостро зіткнулися і в Європі. Тоді європейці і розробили так звану нітратну директиву.

Суть документа в тому, щоб визначити вразливі зони нітратних забруднень води і, паралельно впроваджувати високі екологічні стандарти агровиробництва, заохочуючи підприємства.

«Всі у нас уже звикли, що ти посіяв, додав мінеральні добрива, які дають стовідсотковий результат, обприскав всю цю справу пестицидами, гербіцидами — і ти вже успішний фермер. Але це відстала технологія, яка тільки шкодить навколишньому середовищу і здоров’ю людей», — зазначає Амосов.

У теорії, імплементувати положення нітратної директиви повинна була б і Україна, підписавши угоду про асоціацію з ЄС. Але уряд почав це робити тільки влітку минулого року, та й то вельми мляво: була створена робоча група і розроблено два проекти документів по методиці визначення вразливих зон та Кодекс найкращих сільськогосподарських практик. Але далі проектів справа не пішла.

Ну, і нарешті, таки потрібен моніторинг якості води в річках України. Тільки не в якості одноразової акції, а на системній основі.

«Українська система моніторингу якості води була зруйнована. Ухваливши закон про басейнове управління річками, ми почали створювати європейську систему управління річками, яка передбачає моніторинг якості води і поліпшення її якості, — пояснює «Апострофу» екс-міністр екології Остап Семерак. — В рамках закону почали створюватися нові лабораторії за стандартами ЄС в чітко визначених місцях. У 2019 була створена перша така лабораторія на річці Сіверський Донець. І далі були передбачені гроші для закупівлі станцій моніторингу по всій Україні. Але потім було ліквідовано Мінекології та програма не була виконана. Правда, зараз президент говорить, що є вже чотири таких лабораторії. Ось за результатами їх діяльності і потрібно ухвалювати програму управління водними ресурсами, щоб покращувати якість води».

Як бачимо, поліпшення якості питної води в Україні — проблема комплексна, яка виходить далеко за межі гарних заяв президента. Якщо гарант серйозно має намір вирішити цю проблему, то, незабаром ми побачимо і реформу Держекоінспекції, і роботу з агропредприятиями, і модернізацію очисних споруд, і багато іншого. Ну а якщо водний аудит починався лише для приємної картинки в ЗМІ, то не виключено, що прогнози щодо імпорту питної води здійсняться.

Джерело