Школи і дитячі садки Україна - влада знає про проблему, але нічого не робить

Фото: УНІАН

В Україні стартував навчальний рік 2021-2022, який обіцяє стати роком нововведень: нове меню в їдальнях, змінені програми навантажень і виховання в рамках реформи НУШ, нова система оцінювання успішності учнів молодших класів. Всі ці нововведення в теорії покликані підвищити якість освіти. Але ось проблема: наповнюваність класів в школах і садочках великих міст України настільки висока, що говорити про якийсь персоналізований підхід до учнів не доводиться. Тут хоч би зарахувати всіх бажаючих у школи і садочки. Яку освіту отримають маленькі українці в результаті такого підходу, і чому місцева влада не поспішає будувати нові школи і садочки — з’ясовував «Апостроф».

Вся справа у ліміті

Відповідно до закону «Про освіту», наповнюваність класів установ загальної середньої освіти не може перевищувати 30 учнів. У початковій школі «ліміт» 24 учні в класі. Правда, ця норма вступає в силу тільки з 1 вересня 2024 року, тому наразі 30 дітей — загальне правило для всіх класів. Але! В закладах загальної середньої освіти, які знаходяться в селах і селищах, кількість учнів у класах визначається «демографічною ситуацією». Досить розпливчасте визначення, яке дозволяє комплектувати класи, не озираючись на верхню межу заповнюваності. Головне, щоб учнів в сільських та селищних школах було не менше 5 осіб на клас, а ось більше можна скільки завгодно.

З садками приблизно така ж ситуація. Закон «Про дошкільну освіту» регламентує наповнюваність груп в кількості від 10 до 20 дітей (залежно від віку). Але якщо мова йде про садок в селі або селищі, то засновник дошкільного закладу, а це, як правило, місцевий орган влади, самостійно визначає наповнюваність груп «залежно від демографічної ситуації».

При цьому, якщо у віддалених селах України встановлювати верхню межу наповнюваності дійсно немає необхідності (там актуально набирати хоча б не менше 5 учнів в клас), то, наприклад, в столичній агломерації верхній ліміт просто необхідний.

«В минулому році, під вибори, у нас відкрили другий комунальний садок, — розповідає «Апострофу» мешканка Софіївської Борщагівки (село під Києвом), Юлія. — До цього на все село був один комунальний садок і групи в ньому просто тріщали по швах: по 40 дітей і більше. Потрапити в новий комунальний сад було тим ще квестом: домовитися з директором, встигнути подати документи, перш ніж це зроблять інші батьки. Загалом, з горем навпіл втиснулися в садок».

«Але не встиг він відкритися, як вже було забито», — додає «Апострофу» місцевий депутат Ігор Івасюк.

«Спочатку в нашій групі було 25 діточок, потім стало 36 і тепер, з нового навчального року, обіцяють, що буде вже 44 дитини. І це все на одного вихователя і одну няньку! — продовжує Юлія. — Природно, при такій заповнюваності дітьми особливо ніхто не займається, а вихователям треба хоча б встежити елементарно за всіма, щоб ніхто нікуди не вліз».

Схожий стан справ і в школах Софіївської Борщагівки. Наприклад, у Софіївсько-Борщагівському НВК на 2021-2022 навчальний рік набрали 18 (!) перших класів. З них в 10 класах навчається по 36 дітей! При цьому, навчання шести з 18-ти перших класів організовано в другу зміну, що взагалі-то суперечить наказу МОЗ «Про санітарний регламенті для установ загальної середньої освіти».

«З одного боку, цю відповідальність за переповнені класи бере на себе директор, порушуючи санітарні норми, але з іншого боку, як вона може відмовити батькам, які прийшли влаштувати дитину в школу, оскільки згідно із законом їм гарантується місце в комунальному загальноосвітньому закладі», — каже «Апострофу» депутат Борщагівської сільради Наталія Розовенко.

Школи і дитячі садки Україна - влада знає про проблему, але нічого не робить

Фото: УНІАН

Смертельна небезпека

Очевидно, що при такому положенні справ страждає якість навчання.

«Вчителі втомлюються, нормально матеріал не викладають, і якість знань дуже низька», — додає Розовенко.

«По-перше, з’являється нервозність: можна потрапити до школи та садочка або не потрапити, а якщо ні — то як ми будемо вчитися? По-друге, більшість комунальних шкіл не має системи кондиціонування, а це і якість повітря, і епідеміологічна небезпека. Все це впливає на результати навчального процесу», — додає «Апострофу» експерт напряму «Освіта» Українського інституту майбутнього Микола Скиба.

Але якість освіти — далеко не єдина проблема, яку створює переповненість груп. У червні в Петропавлівській Борщагівці (село під Києвом) в дитсадку «Чарівний замок» сталося загоряння: спалахнули 10 метрів кабелю електропроводки. Місцева влада тоді назвала пожежу «неприємною ситуацією». На щастя, в момент загоряння спрацювала сигналізація і вихователі встигли оперативно вивести з будівлі садка всіх дітей. Але немає ніяких гарантій, що подібні «неприємні ситуації» не повторяться. І що тоді? Чи встигнуть вихователі організувати евакуацію дітей у переповнених групах?

Сумнівний баланс

За ідеєю, саме місцева влада мала б розвивати мережу дошкільних та загальноосвітніх установ, щоб в класах і групах не було такої товкучки.

«Фінансування дошкільної освіти повністю знаходиться на балансі місцевих бюджетів. У середню освіту ми з державного бюджету виплачуємо зарплати вчителям, а утримання шкіл і відповідальність за будівництво нових лежить на місцевій владі», — говорить «Апострофу» глава комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак.

Але навіщо місцевій владі щось робити, якщо закон не встановлює верхньої межі наповнюваності шкіл та садочків? Так може треба міняти закон і тим самим змусити місцеву владу ворушитися?

У профільному парламентському комітеті так не вважають.

«Якщо ми введемо обмеження і класи де 40 дітей поділять, наприклад, на 2 класи по 20 дітей, то вони ж навчатимуться в 4 зміни, що в принципі ненормально, — пояснює Сергій Бабак. — Ми можемо заборонити законом, але що тоді робити дітям? Коли ми прописуємо законодавство або прописуємо зміни, ми намагаємося балансувати між інтересами громади і інтересами дітей. На мою думку, це злочин, якщо будується новий житловий масив на 10 тисяч сімей, але при цьому не закладається будівля школи або вона будується за залишковим принципом. Якщо місцева влада виділяє землю під будівництво і отримує податки від людей, які там живуть, то повинно бути передбачено будівництво спочатку соціальної інфраструктури, а потім введення в експлуатацію житлового комплексу. Якщо місцева влада відповідальна, то вона будує нові садки і школи».

Школи і дитячі садки Україна - влада знає про проблему, але нічого не робить

Сучасний навчально-виховний комплекс Фото: oda.te.gov.ua

А якщо місцева влада не відповідальна, при тому, що «проблем із коштами у громаді немає», — каже борщагівський депутат Івасюк і пропонує, наприклад, купувати готові садки у забудовників, як це і сталося минулого року у Софіївській Борщагівці.

«Забудовники однозначно будують садки швидше, ніж це робить бюрократична структура у вигляді сільради і підрядників. Можливо, так і треба: купувати садки. Найголовніше, що на це є кошти», — резюмує Івасюк.

Але, по-перше, такими «подарунками», як показує практика, громаду «балують» тільки під вибори. А по-друге, з цього року в Україні скасовано пайовий внесок — кошти, які місцева влада брала з забудовників на розвиток інфраструктури. Відповідно, забудовник може побудувати садок або школу, щоб потім продати заклад місцевій владі (та й то, якщо депутати ще захочуть купувати), а може і не побудувати.

Микола Скиба пропонує йти шляхом заохочень.

«Наприклад, впливати на розподіл освітньої субвенції, якщо місцева влада впливає на забудовників для створення соціальної інфраструктури на засадах державно-приватного партнерства», — зазначає Скиба.

«Але ми даємо фінансування по субвенції, зокрема, на добудову шкіл, реконструкцію та інші капітальні витрати. Ми намагаємося допомогти, але не можна ж так, коли місцева влада заробляє, продаючи землю, а ви будуйте школи з державного бюджету», — резюмує Сергій Бабак.

Тому найкращим способом впливати на владу, яка перевантажує садки і школи, залишається лише один перевірений метод — просто не вибирати її на наступний термін.

Джерело