Телеведуча Аліна Блохіна розповіла, як стати хорошою ведучою

Фото: Апостроф

Телеведуча новин на «Апостроф TV» АЛІНА БЛОХІНА має журналістський досвід та вважає, що робота «в полі» — необхідний крок перед роботою ведучою. В кадрі Аліна намагається не бути просто «читачкою суфлеру», а доносити новини до глядача, максимально переживши їх.

«Апостроф» продовжує серію інтерв’ю з людьми, які стали обличчям телеканалу. Ми поговорили з Аліною Блохіною про емоційну складову її роботи, цікаві відрядження, фейли та сучасних блогерів.

Читайте також:Тетяна Іванська: «Я завжди знайду, до чого в собі докопатися»

— З чого починалася ваша кар’єра ведучої?

— Я навіть не думала, що колись буду журналісткою, а тим паче ведучою. Після 4-го класу вийшла і в мікрофон сказала, що буду вчителькою початкових класів. У мене була дуже гарна вчителька, і я думала, що моє покликання знайдено. Потім планувала вступати на більш технічну спеціальність, бо думала, що з гуманітарною особливо потім грошей не заробиш. Але трапилась неприємна ситуація: на своєму випускному я зламала коліно і через це потрапила в лікарню на операцію. Моє перше ЗНО з математики я склала не дуже добре. Але чудово склала українську та англійську, і тоді мій тато згадав, що колись я казала, що хотіла б працювати ведучою, бо мені дуже подобалося ввечері сідати з батьками біля телевізора, слухати, що відбулося за день. І я просто навмання пішла в Інститут журналістики до університету Шевченка складати творчий іспит.

В 19 років я потрапила на телебачення. Треба було йти на виробничу практику, і мій товариш, який вже працював на телеканалі, домовився, щоб я спробувала себе. Я прийшла і залишилася працювати журналістом.

Перший мій досвід як ведучої відбувся в 2017 році. Мене тоді покликали на кримськотатарський телеканал АТR ведучою live. Тобто в мене були гостьові студії. І звичайно, спочатку було страшно, а потім зрозуміла, що мені це подобається, це мій формат. Але ніколи не полишала мрію вести новини. І ось виходить, що вже понад рік я п’ять днів на тиждень розповідаю людям, що відбулося в Україні та світі. І завжди в останньому випуску бажаю тільки хороших новин, тому що поганих новин, на жаль, зазвичай більше.

— Скажіть чесно, «в полі» драйвовіше працювати, ніж ведучою?

— На мою думку, стати гарним ведучим без роботи «у полі» практично неможливо. Бо ти не знаєш механізмів пошуку теми, пошуку експертів для коментарів, пошуку героя для сюжету і створення матеріалу загалом аж до виходу його в ефір. Якщо ти не працював у репортажному жанрі, не побував на пожежах, у судах чи ще на якихось там форс-мажорах, то ти будеш скоріше читачем суфлера, а не ведучим. Тоді дуже важко віддавати інформацію так, щоб вона дійшла до кожного глядача. Зараз я ведуча, але «польовий», журналістський досвід дав мені можливість якісно робити свою роботу.

— Топ-3 «плюшек», які вам подобаються в інформаційному жанрі…

— Перше — це класний тренажер для мозку. Ти постійно шукаєш, читаєш, дізнаєшся. Наприклад, я не дуже зналася на темі Афганістану, а зараз почала дізнаватися, переглядати документалки.

Друге — це адреналін. Я людина, яка постійно потребує живих переживань та відчуттів. Дуже часто щось трапляється саме перед ефіром, і в тебе є п’ять хвилин, щоб осмислити, скласти речення і видати інформацію в ефір. Це постійний нерв, який тебе тримає. Мені здається, новини не можуть набриднути. Я навіть у вихідний день, якщо трапляється якась новина в соціальних мережах, зайду почитати, аби зрозуміти, який розвиток буде у цієї ситуації, чи зможемо ми з понеділка щось дізнатися, розписати і розвинути тему.

Третє — це кайф від того, що ти віддаєш, що ти є корисною для глядача.

— Чи є такі теми, які важко даються в психо-емоційному плані?

— Є теми, які просто не подобаються. Для мене це соціалка. Ніколи не любила знімати соціалку: тарифи, пільги і це все. Я завжди любила репортажний жанр: трапляється подія — ти їдеш і працюєш. Я дуже люблю Верховну Раду, люблю політичну тематику, все що ухвалюється на законодавчому рівні. Я людина, яка полюбила судові засідання, коли свого часу їздила в суди. Це рідкість, але мені це було цікаво. Коли мене вперше відправили на суд, я не розуміла, що таке запобіжний захід, де прокурор, а де адвокат. Але я розуміла, що мені це потрібно, і це легко освоїти, якщо захотіти.

Телеведуча Аліна Блохіна розповіла, як стати хорошою ведучою

Фото: Апостроф

Були історії, які мене вражали. Ти ніколи не знаєш, де тебе «вдарить по голові». Для мене є дуже травматичними історії, коли зникають діти. Коли проходить доба-дві, і я вже у підсвідомості розумію, що ця історія, ймовірно, з поганим кінцем, що цю дитину вже не знайдуть живою. І, на жаль, найчастіше так і відбувається. Це якраз те, що мене сильно засмучує, і я декілька днів переживаю такі випадки.

— На кого з колег по цеху рівняєтесь? Хто ваші кумири?

— Моя улюблена ведуча новин, з якою мені пощастило працювати разом, — це Юлія Галушка. Вона навчила мене писати підводки. Це для мене еталонна ведуча. Вона сувора, але справедлива з журналістами. А те, як вона поводиться в кадрі, для мене є прикладом.

Я зараз взагалі стараюся не дивитися телевізор, але раніше коли дивилася, то мені також імпонувала Наталія Мосейчук, але саме як ведуча новин. Я не беруся оцінювати її роботу на ток-шоу.

— Часто трапляються курйози в прямих ефірах?

— Випуск новин — це живий організм, а прямий ефір — це мікроклімат, який існує довкола цього живого організму. А тому курйозів купа.

Була історія, коли я читала інформацію, і мені на око сіла муха. Я читала так, наче нічого не сталося. Хтось подумав, що в мене відклеїлися вії, а хтось таки побачив, що це була комаха. Але моє кам’яне обличчя, яке ніяк на це не зреагувало, сподобалося усім.

Також одного разу несподівано перестала працювати програма, і не працював ані суфлер, ані планшет. В мене залишилося 30 секунд до того моменту, коли на мене вийде камера, а я не знала, що мені робити. Це повний шок і паніка. І якимось чином колегам вдалося роздрукувати цей випуск та просунути його мені між склом студії. А коли я добігла і стала на свою точку, запустився суфлер. Мені потім розказали, що в таких випадках потрібно просто завершувати програму. Але, сподіваюся, такого не повториться.

А іншого разу суфлер підтягнув не весь текст. Це була новина про операцію «Грім» у Полтаві, коли чоловік на автомобілі взяв у заручники поліцейського. Інформацію писали «під ефір», і все, що пішло на суфлер — «Операція «Грім на Полтавщині. Чоловік заволодів автомобілем і не хоче звідти виходити»

— Розкажіть про цікаві фідбеки: реакції, поради.

— Найбільший мій критик і найвірніший глядач — це моя мама. Вона не пропускає жодного випуску о 21.00. Не знаю, чи слухає вона новини, але вона завжди коментує мій образ: макіяж, зачіску, костюми.

Ще один раз мене дуже неочікувано впізнали. Тоді я ще працювала журналісткою. Я прийшла купувати квитки на футбол. Біля кас стояли якісь молоді хлопці, і вони до мене заговорили: ти Аліна з такого-то телеканалу? А я думаю, хто це? Коли ти працюєш журналістом, то через тебе проходить така кількість людей, що вже всіх не запам’ятовуєш. Як виявилося, вони були на одному із судових засідань і запам’ятали мене.

Телеведуча Аліна Блохіна розповіла, як стати хорошою ведучою

Фото: Апостроф

— Виявляється, ви любите футбол? Це якось пов’язано з вашим прізвищем?

— Дуже часто чую цей жарт (посміхається, — «Апостроф») Любов до футболу привив мені тато, я дивилася його разом з ним. До речі, зараз у мене вже на руках квитки на 4 вересня, на матч відбору до чемпіонату світу Україна — Франція.

Колись я навіть літала у відрядження з нашою збірною. Це був дуже крутий досвід, тому що ми поверталися одним літаком із футболістами. Повністю поринули в цю атмосферу. Я пам’ятаю, що не могла ніяк записати Андрія Миколайовича Шевченка, і просто впіймала його за руки за стійкою реєстрації зі словами: «мені треба 20 секунд вашого часу». І він не відмовив.

— Якісь ще відрядження запам’яталися?

— Були такі. Перша поїздка Володимира Зеленського в Німеччину до Ангели Меркель (канцлера Німеччини, — «Апостроф»). Я розуміла, що це дуже важлива статусна зустріч, і я маю виглядати відповідно. Купила собі сукню, босоніжки, але не розрахувала, що мені треба буде бігати за ними весь день ще й в пекельну спеку. І ці нові босоніжки натерли мені ноги до крові. І ось сиджу я на валізі з камерою і думаю: якби в мене були якісь гумові капці, мені було б байдуже як я виглядаю, я взула б їх.

Якось поїхала у відрядження на Житомирщину, де були сильні пожежі. Ми спілкувалися з багатьма людьми, і була історія, коли чоловік поїхав до Києва у справах, і мав повернутися того ж дня, але щось його там затримало. Тому він повернувся на ранок наступного дня. Якраз того вечора в нього повністю згоріло його подвір’я: будинок, машина. Абсолютно все. Він приїхав на згарище і зрозумів, що в 40-45 років йому потрібно все починати з нуля. Це напевно найстрашніше, коли ти бачиш такі історії, і нічим не можеш допомогти. Ти можеш тільки як журналіст нагадувати владі про необхідність виплат і компенсацій.

— Зараз в епоху Instagram, Tik-Tok стало дуже популярно хайпувати на різних темах. Багато хто стає популярним, знімаючи якісь коротенькі відео. Чи не було у вас думок, типу: для чого мені читати ці всі новини, можна ж просто зняти якесь відео і стати популярною?

— Я в принципі не бачу себе кимось іншим, аніж ведучою зараз, і абсолютно задоволена тим, що я роблю. До того ж я не женуся за впізнаваністю. Мені здається, що я пропустила той момент, коли мені треба було хайпувати в Tik-Tok. Пік його популярності припав на період першого карантину. І тоді було багато часу цим займатися. Але я не особливо звертала увагу на цю соцмережу і цей бум пройшов повз мене. А коли мені запропонували бути ведучою, я зрозуміла, що це ідеальний момент, що це ж можна знімати Тік-Ток про закулісся. Але для того, щоб вести блог, потрібен час — продумати ідею, розписати покадрово як ти будеш це знімати: переходи, ефекти, монтаж. Це творчий процес, і я впевнена, що блогери-мільйонники витрачають досить багато часу, щоб спланувати свій контент та створити його.

— Ваше ставлення до хайпу на якихось аморальних речах? Наприклад, коли тіктокери громлять квартири чи когось принижують?

— В мене виникає питання: хто це дивиться, і чому ці люди підтримують такі речі. У молодого покоління є багато можливостей нарощувати свою аудиторію більш консервативним шляхом. Мені хотілось би, щоб наші блогери несли цінності, певні правила поведінки, а не популяризували якісь аморальні форми взаємодії з іншими.

— Ваші улюблені блогери?

— В Тік-тоці майже ні на кого не підписана. Іноді ввечері продивляюсь відео, але лише ті, що мають від півмільйона переглядів. Бо якщо відео популярне, то напевно там дійсно щось цікаве. Подобаються відео в Тік-тоці від одного блогера, який розвінчує популярні лайфхаки (італійський блогер сенегальського походження Хабі Лейм. — «Апостроф»)

Телеведуча Аліна Блохіна розповіла, як стати хорошою ведучою

Фото: Апостроф

В Інстаграмі підписана на деяких мільйонників — це здебільшого блогери для дівчат: Таня Пренткович, Аліна Френдій. Підписана на президента, на українську асоціацію футболу, на деяких музикантів. Це ті, за ким мені інколи цікаво спостерігати, але якщо в мене немає часу дивитися, то я можу цього не робити тривалий час.

— Як ви балансуєте між звичайним життям і професією? Чи є якісь чіткі правила?

— Єдине чітке правило, яке я вибудувала за останній час, полягає в тому, що вечір неділі я присвячую для вечері вдома у мами. Я приїжджаю, і ми обговорюємо, що цікавого відбулося у нас за тиждень.

Баланс у моєму випадку — це грамотно організувати свій час. Для мого відпочинку найбільшим ресурсом є люди — мої друзі. Коли в мене є вільний час, я завжди намагаюся з кимось зустрітися, кудись піти, щось нове побачити. Подорож для мене — це не лише поїхати десь за кордон. Можна поїхати, наприклад, у Чернігів. Півтори години від Києва, а ти вже в іншому місті, в іншій атмосфері, гуляєш, відволікаєшся, відпочиваєш головою.

Можу піти погуляти по Києву, піти в кіно, в театр, у кафе. Одне з головних уподобань — кулінарія. Дуже люблю готувати для інших, але лінуюся готувати для себе.

А ще люблю мейкап. Я завжди фарбуюся сама, а останнім часом мене кілька разів просили допомогти зібратися на фотосесію чи весілля і я роблю це із задоволенням. Кажуть, що в мене виходить. Можливо, колись я перетворю це у більш серйозне хоббі, але для цього теж потрібно отримати певні знання, купити валізку з косметикою та приділяти цьому більше часу.

— Знаю, що ви любите тварин. Розкажіть, хто з домашніх улюбленців вас розважає вдома?

— Якось подружка розповіла, що у батьків на дачі побачила на дорозі п’ятеро маленьких кошенят. Вони, звичайно, забрали у двір, годували їх. Справа йшла до осені, і було не зрозуміло, що робити з ними далі. А я якраз думала про те, що хочу взяти собі кішку з вулиці, врятувати якусь тварину. В мене з дев’яти років завжди була домашня тварини, а зараз, коли я живу сама, мені хотілося, щоб мене хтось вдома чекав. І я кажу: давай я подивлюся, і якщо мені хтось сподобається, я заберу. Так я перетримала на руках усіх кошенят, але одна пішла до мене відразу, і я відчула, що це моя тваринка. Я її забрала, привезла додому і постійно себе запевняла, що буду з нею суворіша, не буду пускати її в спальню, але в першу ж ніч вона спала зі мною в ліжку.

Вона виглядала досить неохайно: хворі очі, хворі вуха. Я її вилікувала, і зараз вона дуже красива. Мені здається, що тварини, яких рятують з вулиці, завжди дуже вдячні по-своєму. Вона зі мною спить, ходить хвостиком, вона все робить зі мною. Це мій антистрес.

— Давайте завершимо інтерв’ю класично — планами на майбутнє.

— Якщо хочеш розсмішити Бога, то розкажи йому про свої плани…

Поки мене все влаштовує, і найближчі п’ять років я себе бачу тільки в новинах. Дуже хочу, аби плани, які є у керівництва телеканалу щодо переходу на цифру, втілилися у життя, і це дасть ще більше покриття, ще більше глядачів, буде розуміння, що ти працюєш для ще більшої аудиторії.

Точно хочу бути у новинах, допоки не побудую собі ще якоїсь мети, ще якогось плану. В мене буває таке, що іноді накриває і приходять думки: може кинути все. Колись була шалена ідея стати стюардесою, але я щаслива, що вона не втілилася. Тому однозначно новини, однозначно ведуча, амбіцій редакторських в мене немає. Я командний гравець, люблю працювати в колективі. Можливо колись захочу керувати, але це буде не скоро.

А коли буду бабцею, мрію відкрити свій заклад, бо люблю готувати і мені хотілось би смачно годувати людей.

Джерело