Відеофіксація в Україні - чи скасує її знову Конституційний суд

Фото: Getty Images

Наприкінці літа МВС розширило можливості системи автоматичної відеофіксації порушень правил дорожнього руху, додавши ще 20 камер на українських автодорогах. І тепер в Україні працює вже 97 комплексів, які здатні в автоматичному режимі фіксувати порушення ПДР. Однак, вже найближчим часом всі ці камери ризикують перетворитися в непотрібні іграшки. Вся справа в тому, що Конституційний суд взявся за розгляд скарг українців, які впевнені, що сам принцип автоматичної фіксації прямо порушує Основний закон країни. Адже часто, відповідати за недотримання правил змушений не безпосередній винуватець, а власник авто, який взагалі міг знаходитися за сотні кілометрів від місця злочину. Чи встоїть система відеофіксації в цій правовій боротьбі чи буде вчергове повалена Фемідою, розбирався «Апостроф».

Індивідуальна відповідальність

Відкрите засідання Конституційного суду відбулося 9 вересня. Люди в червоних мантіях розбирали скарги луцького адвоката Артура Мартиросяна і його колеги з Дніпра Олени Забари.

Суть претензій позивачів зводиться до того, що статті Кодексу України про адміністративні правопорушення 14-2 і 279-1 не відповідають Конституції і повинні бути скасовані судом. Що це за норми і в чому саме, на думку позивачів, вони суперечать Основному закону?

Справа в тому, стаття 14-2 встановлює, що адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, що зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою камер), несе фізособа АБО керівник юрособи, за яким зареєстровано транспортний засіб або «належний користувач транспортного засобу», зареєстрований в Єдиному реєстрі транспортних коштів.

Таким чином, якщо, наприклад, цілком законно передати своє авто в користування третій особі, а це третя особа порушить правила дорожнього руху і це зафіксують камери, то відповідати доведеться власнику транспортного засобу, а не водієві, який був за кермом і порушив правила. Або, наприклад, уявімо ситуацію, коли є юрособа, у якої в автопарку десятки, а то і сотні транспортних засобів. Якщо водії, які співпрацюють з юрособою, наприклад, як наймані працівники, порушують правила, то «листи щастя» зі штрафами прийдуть керівнику юрособи, у якого може навіть ніколи і прав не було.

На думку позивачів, така юридична конструкція вступає в прямий конфлікт з 61 статтею Конституції України, де сказано, що «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер».

Прості справи

У свою чергу, стаття КУпАП 279-1 накладає зобов’язання на Нацполіцію або інспекторів з паркування в разі фіксації правопорушення тільки встановити «відповідальну особу», яку потрібно оштрафувати.

«Стаття 268 КУпАП дає мені право подавати докази, збирати докази, заперечувати доводи інших учасників. Але жодні докази, жодні обставини вчинення правопорушення ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не були встановлені. Єдине, що було встановлено, це хто є керівником юрособи, якій належить транспортний засіб. Не встановлювався навіть факт того, чи була я на місці вчинення правопорушення», — поскаржилася в залі суду Олена Забара.

«Чомусь до інших норм кодексу є вимоги щодо доказу провини, хто скоїв правопорушення. Тобто, всі елементи складу правопорушення, — додав Артур Мартіросян. — Взагалі жодних стандартів доведення немає. Все, що потрібно інспектору з паркування, це сфотографувати авто, що воно припарковано, на його думку, з порушенням. І цього вже достатньо, щоб винести постанову. Але що це доводить? Тільки факт порушення, а хто скоїв це порушення доказів немає».

Такий спрощений механізм розгляду справи, коли для доказу провини достатньо всього лише встановити власника авто, на думку позивачів суперечить 62 статті Конституції: «Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину».

Та й самі судді Конституційного суду в своїх питаннях до учасників засідання висловлювали сумніви щодо необхідності спрощеної моделі розгляду справ з автоматичною фіксацією.

«Особа порушила правила в умовах крайньої необхідності. Наприклад, людина втрачає свідомість в транспортному засобі і зупиняється на пішохідному переході. Є необхідність з’ясовувати склад адміністративного проступку?», — задавався питанням суддя Віктор Кривенко.

Аргументи влади

Утім, представники парламенту, президента і МВС, які брали участь в засіданні суду, не згодні з доводами позивачів і запевняють, що порушень Конституції немає.

По-перше, за словами директора департаменту юридичного забезпечення МВС Дениса Горбася, оспорювані статті КУпАП не порушують презумпцію невинуватості.

«Якщо ми уважно проаналізуємо положення статті 62 Конституції України, то прийдемо до висновку, що норми права, які там закріплені, в першу чергу, стосуються притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення злочину. Цією статтею не закріплена імперативна норма, що цей принцип застосовується в адміністративному праві», — підкреслив Горбась.

По-друге, представники влади акцентували увагу на тому, що якщо існує вища легітимна мета, а фотовідеофіксація порушень ПДР переслідує саме таку мету, (адже смертність і травматизм на дорогах — справжня біда для України), то держава може використовувати не класичні підходи до адміністративного праву, а пропорційні меті.

«Стаття 2 Конституції України визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку — найвищою соціальною цінністю, а частина 2 зобов’язує державу робити все, щоб досягти цієї мети. Відповідно, метою автоматичної фіксації є забезпечення безпеки, життя і здоров’я громадян України», — заявив в залі суду представник президента в Конституційному суді Федір Веніславський.

На підтвердження своїх слів чиновники згадали про рішення ЄСПЛ у справі «Фальк проти Нідерландів», коли суд визнав правомірною відповідальність саме власників транспортних засобів.

«ЄСПЛ сказав, що держава дотримується принципу пропорційності між легітимною метою і тими засобами, які вона використала», — резюмував Денис Горбась.

Інститут «належного користувача»

Але найзапекліша дискусія в залі суду розгорілася навколо поняття про «належного користувача транспортного засобу». Що це таке?

Якщо власник авто або керівник юрособи дійсно не хоче платити штраф замість реального водія, якому був переданий в користування автомобіль, то згідно з постановою Кабміну №1197, в Єдиному реєстрі транспортних засобів є опція прописати «належного користувача транспортного засобу». Тобто, реального водія, який і буде отримувати «листи щастя» якщо порушить ПДД.

«Цією постановою забезпечено безоплатний і дуже спрощений порядок внесення відомостей про належне користувача до реєстру. Таким чином, власник може повідомити відповідним органам хто буде нести відповідальність у разі порушення правил дорожнього руху, — зазначила в залі суду постійний представник ВР в Конституційному суді Ольга Совгиря.

Але! Зафіксувати в реєстрі належного користувача — право, але ніяк не обов’язок власника авто. У такому випадку, чи можна нести відповідальність за невикористання права?

Чиновники, очевидно, вважають, що не просто можна, а потрібно!

«Стаття 13 Конституції України передбачає, що власність зобов’язує і не може використовуватися на шкоду людині і суспільству. Таким чином, людина, яка купує автомобіль, який є джерелом підвищеної небезпеки для оточуючих, несе відповідальність перед суспільством за свою власність і її використання. Власник транспортного засобу повинен бути відповідальним за нанесення шкоди суспільству. Якщо громадянин передає і не реєструє передачу, значить бере на себе ризики неналежного використання транспортного засобу», — відзначала Ольга Совгиря.

«Так, власність зобов’язує. Але де написано, ЩО власність зобов’язує? Де розшифровані ці зобов’язання? Я розумію «власність зобов’язує», це використовувати власність так, як це передбачено законом. Але де я використовував авто так, як це не передбачено законом?» , — парирував Артур Мартіросян.

Утім, внести в реєстр можна тільки одного належного користувача. А адже нерідко буває і так, що одним авто користується вся сім’я. І як в такому випадку, реалізувати індивідуальну юридичну відповідальність, яка закріплена в Конституції?

Чиновники запевняють, що власники транспортних засобів, самі повинні дивитися, кому передають свої авто.

«Власники засобів підвищеної небезпеки повинні нести відповідальність за те, кому вони дають користуватися такими речами», — запевняв у суді радник міністра МВС Антон Геращенко.

Іншими словами, влада пропонує власнику авто на свій розсуд визначати «благонадійність» реального водія.

«Але яким чином керівник юрособи може передбачити, що особа, якій він надав право керування транспортним засобом, здійснить правопорушення?», — задавалася питанням позивач Алена Забара.

Відповідь представника ВР збентежила. «Керівник юрособи повинен розуміти, що в транспортному засобі є гальма і якщо натиснути на цю педаль дуже сильно, то можуть бути великі втрати для життя і здоров’я особи. Тому якщо керівник юрособи цього не розуміє, то у мене питання — як він став керівником юрособи», — відповідала Ольга Совгиря.

За словами Федора Веніславський, норми Конституції у випадку з інститутом «належного користувача» дійсно потребують аналізу.

«Стаття 62 повинна бути об’єктом окремого дослідження Конституційного суду, оскільки дійсно досить складно дискутувати в чому саме індивідуальність юридичної відповідальності: в тому, що особа, яка є власником джерела підвищеної небезпеки, передала його і не вчинила тих дій, які їй дозволяє закон, або суб’єктивною стороною і її індивідуальною відповідальністю є відповідальність за те, що інша особа, яка керувала транспортним засобом, порушивши правила дорожнього руху. Це питання досить неоднозначне», — підкреслив Веніславський.

Можна, звичайно, зробити так, щоб в реєстрі можна було фіксувати відразу кілька належних користувачів.

«Але ця ситуація призведе до того, що неможливо буде встановити конкретного суб’єкта і тоді в цій процедурі не буде абсолютно жодного сенсу», — зазначив Денис Горбась.

Щоб вирішити цю проблему, держава могла б зробити обов’язком, а не правом реєстрацію належного користувача. Тоді і скаржитися не було б сенсу. Але за словами Федора Веніславський, від цього буде тільки гірше.

«Наше законодавство, яке дозволяє ліберальним способом, віддавши техпаспорт і ключі від автомобіля, користуватися цим автомобілем іншій особі, направлено на те, щоб максимально полегшити життя звичайним громадянам. Якщо громадяни цього не хочуть, держава може зобов’язати щоразу вносити відомості про особу, яка буде фактичним власником автомобіля навіть на 15 хвилин», — зазначив Федір Веніславський.

Піти від відповідальності

Для власника авто, який в реальності не здійснював адміністративного порушення, залишається опція звільнення від відповідальності. Згідно зі статтею КУпАП 279-3, якщо реальний порушник звернеться в поліцію і дасть свою згоду на притягнення до адміністративної відповідальності, та ще й надасть квитанцію про оплату штрафу, то всі звинувачення з власника авто будуть зняті.

У МВС запевняють, що цей механізм працює, адже власник авто знає кому він передає в користування свій транспортний засіб, а значить, власник і змусить реального порушника повідомити про свою провину копам і заплатити штраф.

Але і ця норма викликає багато питань у суддів і експертів.

«Що таке це повідомлення? Чому не оскарження? Тому що від оскарження зовсім інші правові наслідки. А що таке повідомити? Як? По інтернету або якось інакше? Це і є елементи правової невизначеності», — запевняв завідувач кафедри адміністративного та господарського права Запорізького Національного університету Валерій Колпаков.

«Виходить, що є постанова щодо однієї особи, а інша особа якось так в ініціативному порядку, заплатила штраф», — відзначав суддя Конституційного суду Віктор Колесник.

З іншого боку, інститут належного користувача створює широкі можливості для зловживань і ухилення від відповідальності.

«А якщо буде така ситуація, коли публічна людина, навіть політик щоб уникнути залучення себе до адміністративної відповідальності, свідомо, залишаючись власником, вносить дані до реєстру про якусь фізособу, яку наперед призначає відповідальним. Ця публічна особа систематично порушує правила дорожнього руху, але до відповідальності притягується зовсім інша людина», — відзначав суддя КС Олег Первомайський.

Але як би там не було, рішення про скасування статті КУпАП 14-2, а разом з нею і всього механізму фотовідеофіксації порушень ПДР, ще не ухвалено. Це питання буде вирішуватися в закритій частині засідання. Але в цілому, виходячи із загальної тональності запитань і реплік суддів, дітище МВС може і не встояти під натиском людей в червоних мантіях. Тим більше, що схожу норму закону КСУ вже скасовував в грудні 2010 року, «зламавши» всі спроби МВС впровадити відеофіксацію.

Джерело