Україна і НАТО - що потрібно зробити Києву, щоб отримати членство

Фото: Getty images

У понеділок, 14 червня, в тексті комюніке за підсумками саміту НАТО було підтверджено обіцянку прийняти Україну до Північноатлантичного альянсу і було заявлено про підтримку реформ, які наближують до цього. Україні потрібно проводити роботу в сферах економіки, демократії, безпеки, оборони, щоб союзники відчули, що ми — потужний партнер. Тоді нас візьмуть до НАТО, не залежно від того, чи буде при владі у Кремлі Володимир Путін чи хтось інший. Такі думки висловив «Апострофу» колишній керівник Служби зовнішньої розвідки, генерал армії України Микола Маломуж.

Красивими словами не обманути

Члени НАТО оцінюють не лише те, що говорить президент Володимир Зеленський – мовляв, «ми готові». Це — риторика. А в Альянсу є низка критеріїв – який політичний устрій, який стан економіки, демократії, безпеки, оборони. Сьогодні у нас не відбувається системних змін у боротьбі з корупцією, тіньових відносинах.

Де тільки не стань – зустрічаєшся з «особливими умовами». То з людей гроші хочуть зняти на рівному місці, то влаштувати контракт чи тендер так, щоб лише своїх поставити. Американці, британці і німці, з якими я постійно контактую, глибинно знають про наші проблеми – і через свої розвідки, і через свої бізнеси. Спробуйте сьогодні замовити хоча б одежу або маски для Міноборони – там перемогають лише фірми, які близькі до керівників. А фабрики, які постійно виробляли продукцію, були просто недопущені до тендерів.

Але це «дрібний формат», є й інші критерії. Зокрема, ми не можемо поставити новітню техніку і озброєння, які повинні відповідати стандартам НАТО. Щодо законопроекту про СБУ також виникають питання у представників ЄС і НАТО. Тому в кожній темі у нас є або недопрацювання, або розбіжності. Тому риторикою їх не надуриш. І оця двояка позиція — ми «готові», а в реальній ситуації не відповідаємо критеріям – це наша базова проблема. А в Альянсі вірять конкретним справам і конкретним результатам.

Крім того, є кілька європейських країн-членів НАТО, які не хотіли б загострювати проблеми, пов’язані з Росією. Зрозуміло, що все це складається не на нашу користь.

Я свого часу розмовляв із усіма лідерами країн Східної Європи, які вступали в НАТО, і можу сказати, що вони критерії відпрацьовували глибинно. І поки вони не стали на шлях прозорої економіки, критерій демократії, питання про вступ у НАТО не стояло. Має бути ефективна економіка, ефективні збройні сили, демократична і антикорупційна модель.

Без шансів?

Члени НАТО із ЄС і США враховують те, що ми знаходимося у стані війни, підтримують нас усіма засобами, включаючи організаційні, фінансові і деякою мірою – збройні. Вони говорять, що «ми не будемо закривати очі, якщо буде явна пряма агресія», але це риторика підтримки – не більше. Сигнал про ПДЧ, який нам дають, на мою думку, фактично нічого не значить. Наші дипломати заявляють, що це великий плюс – і тому подібне. Я скажу, що ніякого «плюсу» нема. Це зовсім невеличкий сигнал, який нам не дає жодних перспектив ПДЧ найближчим часом. З іншого боку, лідери країн, які могли б впливати на цей процес, включаючи американського президента Джо Байдена, сприймають надання ПДЧ, а тим паче вступ до НАТО України на сьогоднішній день, на жаль, неможливим.

Слід розуміти, що лідер Америки, так само як і провідних країн Європи, чітко відстоює в першу чергу свої національні інтереси. Я мав з ними контакти сотні разів. Вони віддають пріоритет своїм інтересам. І в рамках домовленостей навіть переговори із Північною Кореєю розглядають з точки зору своєї національної безпеки. Недопущення розгортань нових ракетних комплексів, недопущення збагачення урану і створення ракет в Ірані, на що має вплив Росія, недопущення загроз США і союзникам. В міжнародній політиці не буває прямих ліній – вперед можна йти лише зигзагом. Це глибока дипломатія, яка передбачає стратегічні загрози, які можуть бути на передньому плані. Україна також на передньому плані, але вона є лише одним із факторів, але вона не є основним фактором для США. Вони засуджують агресивну політику Росії тут, але для них вона не є критичною.

Для них більш значущими є нові ядерні загрози від інших країн – від самої Росії, від третіх країн, які сьогодні можуть виробляти і розгортати ядерну зброю. Тому в НАТО не рублять з плеча. Тому навіть в переговорах з Ким Чен Ином вони стишують свою риторику для того, щоб був діалог, конструктив і можна було реалізувати свої інтереси.

«Червоні лінії» Байдена — без України

Я не вважаю, що відсутність чітких заяв після останнього саміту Альянсу означає, що там здадуть Україну. Думаю, Байден озвучить чітку позицію, яка Путіну оголошувалася уже не раз – що його дії є порушенням міжнародних угод, що необхідно врегулювати ситуацію на Донбасі. Але це буде сказано в межах інших питань, які цікавлять голову Білого дому. Байден не став прямо відповідати зараз на питання, чи є Путін убивцею, він не повторив свій меседж. Так же само й Зеленський відіграв, коли відповідав на це питання – сказав, що після цієї відповіді загинуть багато людей. Він не захотів напружувати ситуацію перед зустріччю Путіна і Байдена. Тим паче, що ця зустріч має на меті вирішити питання глобальної безпеки, уникнути сценарію із конфронтацією із ядерними країнами, і в першу чергу – з Росією.

Але в НАТО усвідомлюють, що Путін розуміє лише мову сили. Я маю досвід переговорів з ним щодо газу – ми навели тоді критичні для нього аргументи, і він пішов на згоду. Тож треба мати сильну позицію — і економічну, і безпекову, і партнерську – тоді Путін іде на переговори нормально.

Байден, як і Путін, також має «червоні лінії», і він їх буде чітко відстоювати. Але можна було б дійти до конфронтації, до заганяння вовка в куток аж до війни, а можна виграти за рахунок потужних аргументів – такий мирний виграш буде важливішим і він можливий щодо Путіна.

Члени НАТО не підписувалися за нашу територію – ми повинні берегти її самі, використовувати технологічні військові можливості. Тоді з нами будуть рахуватися такі гравці, як США, будуть пропонувати нам спільні проекти. Україна зараз не готова до протистояння з Путіним на рівні аргументів. Ми провадимо лише риторику на рівні «Байден те не сказав, Байден це не підтвердив». Це слабка позиція, примітивна. Україна не сформулювала позицію, яка забезпечила б ефективні механізми впливу на Путіна і того, що питання Донбасу і Криму будуть вирішені в наших інтересах.

Україні треба займати позицію, яка б схиляла союзні країни не просто до примітивних демаршів. Треба проводити велику роботу, щоб союзники відчули, що ми — потужний партнер. Треба показати, що в плані кооперації ми для НАТО важливіші, ніж якісь ефемерні загрози від Росії. Не треба шукати винних ззовні. Треба в першу чергу повернутися на нашу землю. Коли ми станемо потужними за рахунок якраз нової нашої міжнародної стратегії, коли зможемо за рахунок наших дипломатів і представників спецслужб ефективно працювати з партнерами, щоб вони бачили свій глибокий інтерес в Україні, тоді нас візьмуть до НАТО. І буде неважливо – при владі Путін чи ні.

Джерело