4 вересня НАБУ і САП оголосили про початок операції “Карфаген”, мета якої полягала в тому, щоб зруйнувати кришування шахрайських кол-центрів. Масштабні обшуки пройшли й у генпрокурора Кравченка.
5 і 6 вересня генпрокурор то зникав, то з’являвся. Наступного дня Кравченко вдень заявив, що не збирається у відставку, а вже ввечері, після зустрічі з президентом, оголосив про “свідоме політичне” рішення.
Щоправда, подання президента про звільнення генпрокурора протягом тижня до парламенту так і не надійшло. Політичний “янгол-охоронець” генпрокурора Давид Арахамія в кулуарах заспокоював громадськість, що поспішати нема куди і заява надійде ближче до початку пленарного тижня.
Однак уже вранці 14 вересня виявилось, що пауза з відставкою Кравченка могла бути не випадковою — досі чинний генпрокурор опублікував відео із заявою про підозри директору НАБУ та наближеній особі до керівника САП.
В результаті карколомної спецоперації всі зацікавлені політичні сторони отримали те, що хотіли. Кравченко – гарантії безпеки і безперешкодний виїзд за кордон у фейкове відрядження, а поціновувачі його “прокурорського” таланту – ще одну атаку на НАБУ і САП.
“Українська правда” намагалася розібратись у тому, як тікав Руслан Кравченко, хто міг допомагати наймолодшому генеральному прокурору в історії країни стати найбільш ганебним і до чого тут “батальйон Монако”
підписатися