​​ Ларисі Сороці було 65 років. Народилась 2 червня 1961-го в Нікополі на Дніпровщині. Там прожила більшу частину життя. Після школи вивчилася на бухгалтерку. Займалась підприємництвом. Згодом переїхала до Києва, щоби бути ближче до доньки. Працювала продавчинею у невеликому магазині неподалік від дому.
Обожнювала читати, розвиватися, пізнавати щось нове і ділитися знаннями та думками з близькими. Любила проводити час із друзями, спілкуватися, відпочивати і просто насолоджуватися життям. Легко знаходила нових друзів й однодумців.
“Мама була для мене прикладом незламного духу, мудрості й доброти. Дуже усміхнена, позитивна, вміла підтримати в скруті, допомогти, знайти правильне слово і зробити так, щоб усмішка з’явилася на обличчі навіть у найсіріший день. Сім’я для неї була всім. Мама пережила багато труднощів, але завжди продовжувала свій шлях достойно і розумно.
Її усмішка була променем сонця у похмурий день, а її оптимізм – підтримкою у скруті. Там, де вона, там завжди було маленьке свято. Ми будували плани разом. Вона щиро вірила і чекала на перемогу. Ми просто хотіли жити під мирним небом”, – написала донька Людмила.
20 серпня 2026 року внаслідок масованого російського ракетного обстрілу Києва Лариса Сорока загинула. Вона жила у Соломʼянському районі, у момент удару була в квартирі. Вибухова хвиля завдала поранень, несумісних із життям.
У Лариси Сороки залишилась донька, яка дуже сумує за мамою, любить її, й нестиме памʼять про неї.
“Я любила маму і любитиму завжди. Я берегтиму пам’ять про неї скільки житиму. Для мене мама завжди поруч і завжди буде жива”, – зазначила Людмила.
Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять загиблих українців